роздуми в alma mater

Часом я оглядаю збоку себе, своє життя. Так багато всього змінилося зі мною, в мені, починаючи від поглядів на своє майбуття, стосунки з багатьма людьми, і закінчуючи банальною нелюбов'ю до чаю із двома ложками цукру.
Пережилося чимало, але так воно важко було, що залишило на мені болючий відбиток, викликає жаль до самої себе, а не можна ж так. Та хочеться навчитись сприймати будь-які події як чергові житейські уроки, не мислити стереотипно, не боятись.
Раніше ритмами, із якими асоціювала свій емоційний стан, своє життя та погляди на все, були явно у стилі SOAD - Atwa. Не можна собі такого ще колись дозволяти, ніяких асоціацій, а лише насолоджування тими божевільними звуками.
Зараз хай краще буде спокій та рівновага якось у ритмах Bobby Vinton - Blue velvet.

Студентські роки такі специфічні. Так багато крайнощів, так мало стабільності. Але і в цьому я вбачаю певну романтику. Ну як же без неї? Певно, я народилася із тим оптимістичним баченням, і як би мені не хотілося стати закостенілим скептиком, чи життя хотіло б мене такою зробити, все ж марна справа. У мені залишатиметься оцей спосіб світовідчуття.

Хотілося б колись познайомитись із Костем Москальцем. Справді, це той письменник, який у реальності відповідає своїм текстам, не фальшивить, живе кожен день так, немов востаннє.

І як же це раніше мої вуха не дісталися Led Zeppelin - Kashmir?!

яблучно. мняу

особливо подобається фраза одногрупниці: "зеленим нестиглим яблуком впала тобі до ніг".

якби мене хтось питав про мої погані звички, то першим, мабуть, було би - їсти немиті яблука.