Я не думала, що про це можна думати.

Часом я оглядаю збоку себе, своє життя. Так багато всього змінилося зі мною, в мені, починаючи від поглядів на своє майбуття, стосунки з багатьма людьми, і закінчуючи банальною нелюбов'ю до чаю із двома ложками цукру.
Пережилося чимало, але так воно важко було, що залишило на мені болючий відбиток, викликає жаль до самої себе, а не можна ж так. Та хочеться навчитись сприймати будь-які події як чергові житейські уроки, не мислити стереотипно, не боятись.
Раніше ритмами, із якими асоціювала свій емоційний стан, своє життя та погляди на все, були явно у стилі SOAD - Atwa. Не можна собі такого ще колись дозволяти, ніяких асоціацій, а лише насолоджування тими божевільними звуками.
Зараз хай краще буде спокій та рівновага якось у ритмах Bobby Vinton - Blue velvet.

Студентські роки такі специфічні. Так багато крайнощів, так мало стабільності. Але і в цьому я вбачаю певну романтику. Ну як же без неї? Певно, я народилася із тим оптимістичним баченням, і як би мені не хотілося стати закостенілим скептиком, чи життя хотіло б мене такою зробити, все ж марна справа. У мені залишатиметься оцей спосіб світовідчуття.

Хотілося б колись познайомитись із Костем Москальцем. Справді, це той письменник, який у реальності відповідає своїм текстам, не фальшивить, живе кожен день так, немов востаннє.

І як же це раніше мої вуха не дісталися Led Zeppelin - Kashmir?!

кусаю губи, глибоко дихаю, тільки щоб не плакати, не розклеюватися. переглядати новини стає так боляче...

не розумію, навіщо писати в соцмережі на стіні отій нещасній вимученій людині якусь смердючу гидоту, доводити комусь свою думку, втішатися. та це ви насправді давним-давно мертві !!! відчуваю страшну образу. не можу словами передати усе те, що кипить в мені, не формулюється ніяк !

мене лякають усі ці тварюки, монстри, нечисть навколо. це взагалі люди? у них є серце?